16 жовтня 2025 року опубліковано рішення Європейського суду з прав людини у справі за заявою ТОВ “М.С.Л.” проти України. Справа стосувалася одного з перших пакетів санкцій, запровадженого Указом Президента України у далекому 2015 році відповідно до не так давно прийнятого Закону України «Про санкції». Через заявлені загрози національній безпеці до української компанії-заявника строком на рік були застосовані економічні санкції включно з заморожуванням активів, які згодом продовжувались два рази (до 2018 року). Компанія оскаржила такі санкції як незаконні та непропорційні.
Ця справа викликала значний інтерес, оскільки вперше Європейський суд з прав людини сформулював підходи до судового перегляду санкцій, запроваджених у межах національного санкційного механізму України, який реалізується через Раду національної безпеки і оборони України (РНБО). Примітно, що це був перший випадок, коли Україна застосувала національні санкції як інструмент протидії прихованим гібридним діям і загрозам, які постали з 2014 року.
Спойлер: ЄСПЛ не поставив під сумнів законність або легітимність застосування санкцій РНБО, а зосередився на процедурних аспектах їх реалізації і перегляду в національних судах.
Межі розгляду справи
ЄСПЛ розглядав лише один обмежувальний захід – замороження активів заявника, запроваджене першим Указом Президента від вересня 2015 року. Інші санкції, які містилися в цьому Указі, не оцінювалися, а скарги щодо подальших продовжень дії санкцій у 2016 і 2017 роках були визнані неприйнятними через відмови їх оскаржувати в національних судах самим заявником. Тобто, предметом судового розгляду був один епізод минулого періоду, що належить до ранньої санкційної практики, а не чинна система санкцій в Україні.
Оцінка контексту національної безпеки і можливість введення санкцій проти громадян України
ЄСПЛ підтвердив, що ухвалення Закону України «Про санкції» (далі – Закон) відбувалося в умовах безпрецедентної загрози національній безпеці та територіальній цілісності держави. Ця загроза вимагала швидкої реакції з боку української влади, яку не могли забезпечити лише традиційні кримінальні провадження. Враховуючи, що положення Закону були покликані охоплювати різні форми діяльності, які вважаються загрозою національній безпеці держави, ЄСПЛ погодився, що ці положення були сформульовані в загальних термінах, тлумачення та застосування яких є питаннями практики (§§ 95-96).
Цей висновок ЄСПЛ свідчить, що загальний характер положень Закону допускає їх конкретизуюче тлумачення «на практиці» для охоплення нових форм загроз. У цьому контексті він може бути використаний для обґрунтування позиції Верховного Суду щодо можливості застосування санкцій до громадян України, якщо таке тлумачення спирається на текст і мету Закону і підкріплене належними процесуальними гарантіями.
Суть встановленого порушення і чи є це «новиною» для судової системи
Порушення, встановлене ЄСПЛ, стосується відсутності індивідуалізованого обґрунтування у відповідному Указі Президента; натомість, він містив лише формальне відтворення підстав, передбачених Законом (§ 98). Порушення стосується також обмеженого характеру судового контролю у національному провадженні у даній справі, оскільки Верховний Суд не перевірив, чи спирався Указ на достатню фактичну базу та чи були обґрунтовані твердження проти компанії-заявника підтвердженими належними доказами наявності серед КБВ компанії росіян чи російських компаній (§§ 102-104). Тому, ЄСПЛ дійшов висновку, що здійснений у цій справі перегляд не надав заявнику реальної можливості для ефективного оскарження відповідних заходів (§§ 108-109).
При цьому, Суд не оцінював пропорційність чи легітимність санкцій (§ 110), обмежившись виключно процесуальною складовою.
Для України такі висновки є не новими. Ще у 2020 році у справі №9901/259/19 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду, задовольняючи позов компанії «Tolexis Enterprises AG» про визнання протиправним і нечинним Указу Президента України від 2019 року про введення персональних економічних санкцій проти позивача, виснував, що підставами для застосування санкцій мають бути дійсні, наявні в об`єктивній дійсності факти, підтверджені доказами, які достовірно свідчать про вчинення таких дій, що створюють реальні або потенційні загрози національним інтересам і безпеці України, та слугують підставою для внесення до санкційних списків згідно із Законом.
У іншій справі №990/176/23 рішенням від 10 лютого 2025 Верховний Суд підтвердив цю правову позицію і конкретизував зміст обовʼязків суду під час перевірки законності застосування санкцій. Суд наголосив, що судовий контроль повинен охоплювати не лише формальні підстави видання указу Президента, а й наявність достатньої фактичної основи для застосування санкцій.
Таким чином, позиція Верховного Суду загалом відповідає позиції ЄСПЛ: застосування санкцій має ґрунтуватися на перевірених і доведених фактах, а судовий контроль повинен бути реальним, а не декларативним. Відсутність належного обґрунтування указу Президента або доказів фактичних підстав для санкцій є достатньою підставою для визнання такого указу протиправним і нечинним, що узгоджується з принципом верховенства права та підходами ЄСПЛ.
Ефективність національних засобів захисту
Особливої уваги заслуговує § 120 рішення, у якому Суд підкреслив, що його висновок про порушення статті 13 Конвенції має індивідуальний характер саме для цієї унікальної справи і не ставить під сумнів загальну ефективність проваджень у Верховному Суді у подібних справах. ЄСПЛ визнав, що за відсутності надмірних затримок національний механізм судового контролю відповідає стандартам ефективного правового захисту.
Цей висновок є вкрай важливим підтвердженням того, що українська система перегляду санкційних рішень у судах відповідає вимогам ефективності, а виявлені недоліки стосуються лише обставин конкретної справи.
Щодо відшкодування заявникові
З огляду на проаналізовані обставини, ЄСПЛ встановив відсутність причинно-наслідкового зв’язку між заявленою шкодою і діями України. У § 134 Суд зазначив, що встановлення факту порушення прав заявника, гарантованих Конвенцією, є достатнім справедливим відшкодуванням за моральну та іншу шкоду, якої він міг зазнати. Тому Суд не присудив жодних компенсацій.
Висновок
Рішення у справі ТОВ “М.С.Л.” проти України не створює універсального прецеденту, що ставив би під сумнів чинну систему санкцій та контролю за їх імплементацією. Воно стосується конкретного випадку й звертає увагу на процесуальні вимоги – індивідуальне обґрунтування, змістовний судовий контроль і розумні строки розгляду.
ЄСПЛ підтвердив, що санкції як інструмент державної політики можуть залишатися правомірним засобом реагування на загрози національній безпеці.
