Так звана справа «скіфського золота» стала однією з найрезонансніших у Європі справ у сфері захисту культурної спадщини. Йшлося про колекцію археологічних цінностей із кримських музеїв, передану для міжнародної виставки, яка після окупації Криму Росією у 2014 році залишилася в Нідерландах. Надалі виникли дві конкуруючі претензії: з одного боку — Україна як суверенна держава та носій правомочностей щодо Національного музейного фонду України, з іншого — «кримські музеї», що діяли в умовах окупації. Після багаторічного розгляду справи у кількох інстанціях Верховний суд Нідерландів ухвалив остаточне рішення про передачу колекції Україні, а згодом артефакти були доставлені до Києва для зберігання до звільнення Криму.

Ключовим елементом правової позиції України було те, що питання передачі, зберігання та правового режиму музейних предметів, які входять до складу Національного музейного фонду України, мають визначатися саме українським правом — зокрема нормами, що регулюють статус державних музейних колекцій та порядок переміщення музейних предметів. У своєму рішенні 2021 року Апеляційний суд Амстердама визнав визначальне значення українського правового регулювання музейних колекцій для належного вирішення цього спору.

Інтереси України у справі представляли Міністерство юстиції України та Міністерство культури України спільно з нідерландськими адвокатами Bergh Stoop & Sanders. Наша команда, виступаючи українськими радниками на підтримку правової позиції держави, зробила внесок у загальну стратегію ведення спору та в юридичне обґрунтування позиції України, зокрема в частині аналізу українського права, релевантного для визначення статусу, режиму зберігання та порядку передачі музейних предметів.

У спорах такого масштабу результат визначається не лише якістю виступів у суді. Він залежить від послідовної правової позиції у різних юрисдикціях, бездоганної роботи з доказами та тривалої координації між державними органами, дипломатами, експертами й адвокатами. Справа «скіфського золота» вимагала саме такого підходу: дисциплінованого управління справою протягом багатьох років і на кількох процесуальних рівнях.

Повернення кримських артефактів в Україну — це значно більше, ніж процесуальна перемога. Це реальний механізм захисту культурної спадщини, яка в умовах окупації наражалася б на підвищений ризик неправомірного привласнення або втрати. Для юридичної спільноти ця справа є показовим прикладом того, як довгострокова судова стратегія, побудована на чіткій правовій теорії, уважному представленні норм національного права та послідовній координації з державними інституціями, може забезпечити захист національних інтересів у найбільш чутливих і резонансних спорах.