Санкційний режим України було запроваджено Законом України «Про санкції» від 2014 року (№ 1644-VII) як один із ключових правових інструментів реагування на агресію Росії. Закон визначає національну правову основу для застосування обмежувальних заходів до фізичних та юридичних осіб, чия діяльність створює загрозу суверенітету України, її національним інтересам, безпеці та територіальній цілісності.
З моменту ухвалення цей Закон постійно розвивався у відповідь на нові виклики. Подальші зміни розширили перелік санкцій, спростили процедуру їх застосування та запровадили механізм стягнення активів у дохід держави у спеціальному судовому порядку. Чітке розуміння санкційного механізму є важливим для будь-якого бізнесу чи приватної особи, які планують інвестувати в Україну або вже мають активи під її юрисдикцією.
Правова природа санкцій
За українським законодавством санкції визначаються як спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи, що застосовуються з метою захисту національних інтересів, безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 липня 2023 року у справі № 9901/376/21, санкції за Законом № 1644-VII не є видом покарання чи юридичної відповідальності. Натомість вони є обмежувальними економічними заходами, спрямованими проти осіб та суб’єктів, які становлять загрозу національним інтересам, національній безпеці, суверенітету або територіальній цілісності України.
Підстави для застосування санкцій
Підстави для застосування санкцій визначені у статті 3 Закону України «Про санкції». Вона передбачає, що санкції можуть застосовуватися до іноземних держав, юридичних осіб, фізичних осіб, підконтрольних їм суб’єктів, а також інших осіб, якщо їхні дії:
– Створюють загрози національним інтересам, безпеці, суверенітету або територіальній цілісності України.
– Сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини, інтереси суспільства або держави.
– Порушують міжнародне право, сприяючи окупації території України, експропріації майна або обмеженню майнових прав.
– Пов’язані з використанням суден або повітряних суден у діяльності, що створює реальні чи потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України.
Санкції також можуть застосовуватися на підставі резолюцій Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН, а також відповідно до рішень і регламентів Ради Європейського Союзу.
Однією з найпоширеніших підстав для застосування санкцій є загроза національним інтересам, безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України через пряму або опосередковану підтримку російської агресії проти України — наприклад, через фінансування або постачання ресурсів для російської армії, економічну співпрацю з суб’єктами на окупованих територіях тощо.
Процедура застосування санкцій
В Україні санкції застосовуються на підставі рішень Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) у такому порядку:
Ініціювання пропозиції. Процедура починається з офіційної пропозиції до РНБО, яка може бути внесена Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України або Службою безпеки України.
Розгляд і рішення РНБО. РНБО розглядає відповідну пропозицію та оцінює її фактичні й правові підстави. Якщо РНБО підтримує запропоновані заходи, вона ухвалює рішення про застосування санкцій — персональних або секторальних.
Введення в дію. Рішення РНБО має бути введене в дію указом Президента України. Рішення про застосування персональних санкцій — тобто санкцій щодо конкретної фізичної чи юридичної особи — набирає чинності одразу після введення його в дію указом Президента.
Рішення про застосування секторальних санкцій — тобто санкцій неіндивідуального характеру, що застосовуються до іноземної держави або до певної галузі в такій державі, — повинні бути не лише введені в дію указом Президента, а й затверджені Верховною Радою України протягом 48 годин. Вони набирають чинності з моменту ухвалення відповідної постанови парламенту. Наприклад, у 2023 році секторальні санкції були застосовані до окремих фінансових установ Російської Федерації, а також до суб’єктів оборонної промисловості Російської Федерації та Республіки Білорусь.
Після введення в дію рішення про санкції публікуються у Державному реєстрі санкцій, ведення якого здійснює РНБО.
Правові наслідки та способи захисту
Стаття 4 Закону України «Про санкції» містить невичерпний перелік обмежувальних заходів, які можуть застосовуватися окремо або в поєднанні один з одним, зокрема: блокування активів, зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань, запобігання виведенню капіталу з України, анулювання або зупинення дії ліцензій та дозволів, заборону в’їзду на територію України (для фізичних осіб), а також стягнення активів у дохід держави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 жовтня 2021 року у справі № 9901/26/21 підтвердила, що оскаржити санкційне рішення в суді можуть лише ті підсанкційні особи чи суб’єкти, права, свободи або законні інтереси яких прямо зачіпаються. Такі спори розглядаються в порядку адміністративного судочинства Верховним Судом як судом першої інстанції. Рішення Верховного Суду можуть бути оскаржені до Великої Палати Верховного Суду, рішення якої є остаточним.
Стягнення активів у дохід держави як санкція за українським законодавством
Хоча окремі санкції можуть мати тимчасовий характер, стягнення активів у дохід держави таким не є. Закон України «Про санкції» визначає його як винятковий захід, який може застосовуватися до фізичних або юридичних осіб, чиї дії:
– Створили істотну загрозу національній безпеці, суверенітету або територіальній цілісності України; або
– Істотно сприяли, фінансували чи іншим чином допомагали третім особам, які створюють таку загрозу, зокрема шляхом:
– сплати податків і зборів до державного бюджету держави-агресора, якщо загальний обсяг таких платежів (крім митних платежів) за останні чотири послідовні податкові квартали перевищує еквівалент 40 млн грн для юридичної особи та 3 млн грн для фізичної особи;
– надання пожертв, благодійної допомоги, спонсорської підтримки або інших безоплатних передач коштів чи іншого майна органам державної влади або військовим адміністраціям держави-агресора, чи особам, залученим до забороненої діяльності, якщо загальна вартість такої допомоги протягом року становить не менше 750 000 грн.
Для початку процедури стягнення активів у дохід держави мають одночасно існувати дві умови: (1) щодо відповідної особи або суб’єкта вже застосовано санкцію РНБО у вигляді блокування активів; і
(2) позов про стягнення активів у дохід держави подано під час дії воєнного стану або після його припинення, за умови, що сам позов було ініційовано під час дії воєнного стану.
Позов про застосування такого заходу подається Міністерством юстиції України до Вищого антикорупційного суду (ВАКС), який має виключну юрисдикцію щодо таких справ. Якщо позов задовольняється, ВАКС ухвалює рішення про передачу активів у власність держави. Таке рішення не набирає законної сили негайно та може бути оскаржене до Апеляційної палати ВАКС протягом п’яти днів. За результатами апеляційного перегляду Апеляційна палата ВАКС ухвалює рішення, яке набирає законної сили негайно та є остаточним.
Подальша доля активів після їх стягнення в дохід держави
Після того як активи підсанкційної особи стягнуто в дохід держави, держава може реалізувати їх на аукціоні покупцеві, який відповідає встановленим обов’язковим вимогам. Стаття 388 Цивільного кодексу України передбачає, що державне майно, продане добросовісному набувачеві, не може бути витребуване попереднім власником.
У “Козьяков та Партнери” наша команда, що має досвід у сфері українського та міжнародного права, надає правову допомогу з питань, пов’язаних із санкціями та стягненням активів у дохід держави.
